Anastasiia Kharchenko Анастасія Харченко

* 1996

  • «Коли у нас захворів син, а ми в окупації були, дістати якісь ліки було просто не можливо, ми по всьому місту шукали жарознижувальне, а далі ще й антибіотики. А деякі люди з серцево-судинними захворюваннями падали і вмирали посеред міста, адже не було потрібних їм щодня ліків від тиску. Я памятаю, 12 річну дівчинку, в якої під час обстрілів зупинилося серце. Поруч з якою пролунав різкий «бах», вона злякалася і померла на місці. Ось це насправді страшно».

  • «Пам’ятаю як на вулицях почали зустрічатися «зелені чоловічки», як їх називали. Я в той час йшла вулицею поблизу місцевого автовокзалу і розмовляла по телефону зі своїм другом з Чернігова. І кажу йому: а ти не знаєш, що ось це за форма і описую її, на що він відовідає: «Це ж російський казацький полк. А що він у Вас робить?».

  • «Мова навчання була російська. Лише три предмети викладали українською: українську мову та літературу, а також історію України. Всі інші – російською. Українська мова була звичайно державною, всі документи були на ній. Ми добре знали українську, але це не та мова якою ми звикли мислити. Якщо я говорю російською - я нею думаю, коли українською - спочатку повинна згадати слово, потім сказати..»

  • Celé nahrávky
  • 1

    Praha, 08.10.2023

    (audio)
    délka: 01:55:57
Celé nahrávky jsou k dispozici pouze pro přihlášené uživatele.

Я б поїхала до рідних в Крим та лише як гість, адже ті люди і місця вже не сприймаються як раніше, відчувається певна зрада

Anastasiia Kharchenko, 2023
Anastasiia Kharchenko, 2023
zdroj: Natáčení

Анастасія Харченко народилася 5 січня 1996 року в місті Керч АР Крим. У 2011 році закінчиила 9 класів Керченської ЗОШ №2 та почала навчатися в Керченському політехнічному коледжі. У 2014 році переїхала з Криму в місто Семенівка Чернігівської області до хлопця та продовжила навчання в Чернігівському промислово-економічному коледжі. У 2017 році у пари народився син. Щасливі батьки виховували його з надією на щасливе майбутнє. Однак повномасштабна війна внесла свої корективи. Читання казок на ніч – змінилося на тишу у напівтемному будинку, переховуванням у підвалі та страхом виходити на вулицю. Дефіцит їжі та ліків, окупація міста та невизначеність як бути далі в таких небезпечних умовах. І оскільки вибухи і тривоги лунали дедалі частіше, а небезпека лише наростала, Анастасія разом з чоловіком ухвалила рішення про вимушений від’їзд за кордон. По приїзду в Чехію адаптуватися дівчині допомогла подруга, котра вже рік тут мешкала. Спочатку Анастасія з сином жили в місті Ліса-над-Лабем, а пізніше переїхали до Праги, адже тут був більший вибір роботи. Наприкінці літа, коли Анастасія з сином була в Чехії, її чоловік отримав повістку та пішов на війну захищати Україну. Дівчина сподівалася, що восени стане тихіше і вони з сином зможуть повернутися додому. Проте зрозуміла, що наразі цього зробити не може, адже за час їхньої відсутності в Семенівці окупанти влучили в сусідський будинок, тому за словами Анастасії «ніхто не знає, що може статися завтра» і чи не прилетить снаряд в їхній дім...