Віра Крокіс (Філяк)

* 1924

  • «Коли привезли нас трьох, то хлопців забрали ці мужчини, які привезли нас. Вони були в цивільному і хлопців забрали, а мене оставили в одній кімнаті, де чергувала жінка, у військовому чергувала. І я тоді подумала, що вони багато знають про мою роботу, яку я проводжу, і там зупинились може на 10 хвилин і думаю, що ж робити. Тоді я рішила… мала з собою отруту. І я попросилася в туалет. Попросилась в туалет, взяла ту отруту. Побула там скільки час позволяв. Отрута не діє. Тоді я вийшла на коридор, нікого не було на коридорі, перебігаю через коридор, вискакую на підвіконник, вибиваю шибу і кидаюсь. Я тільки почула сильний крик однієї людини і більше я нічого не почула. Виключилась.»

  • «І кулаками, і палками (били – ред.), і саме більше ставили в такі бокси, шо не можна було ні рухнутися, ні присісти, нічого, тільки стояти, і до того, що людина вже падала. А як приводили вже зі слідства, то вже людина напівжива, то не тільки мене стосувалося, але майже всіх, хто тільки був на слідстві. Там шо дівчата могли помогти, помогли, давали які компреси, а так то нічого. Коли кликали лікаря, то нічого це не дало, ніколи не видали, а дуже часто приходилося, шо вже майже напівпритомна людина з слідства приходила. І не тільки я одна так. Майже всі.»

  • «І коли мої батьки отримали мою записку, вони од хлопців мені написали звідти, і я вже була спокійна, знала, що все йде в порядку. А хлопці написали мені, і я думала, що я збережу цю записку. Я взяла цю записочку, зашила в пояс, мені вислали суконку, і я, тако було папірчик написано, тонесенький, там написали хлопці: «Ми горді за Вас, шо Ви не зламалися, ми вдячні Вам» і так дальше, і так дальше. І всьо через «Реню» написано. І шо я нагороджена Срібним Хрестом. – Повторіть, що там було написано? – Було написано, шо раді за мене, шо я вистояла і так дальше. І про те, шо вони вже знали, шо я не провокатор, шо все гаразд. А мене визиває тоді…Я позичаю суконку одній, яка участує в хорі… а я не знала про те, шо вона має цього одного, які нас охороняють, шо вона виходить за него заміж. Попадає до оперуповномоченого. Мене визивають на допит і починають. Думаю, ото вже буде другий строк. А там написано було: «Подруго Реню, так і так, ми Вам вдячні за то і за то, шо Ви поставили себе так, а не інакше. Це для нас гордість». І підписано: «Друзі».

  • «Працювала я районовою медсестрою, наскільки це можна назвати медсестрою. Бо була тільки на курсах медсестер, які вела одна єврейка-лікар, то був місячний такий інструктаж відповідний, що потім можна організувати… хоча б могли дівчата першу поміч давати. Ми після виходу… значить після того курсу був спеціальний інструктаж, що можна передати тим по районам дівчатам. Організували, то був Більшовецький район, Бурштинський район, Рогатинський район… ото всюди, в кожній станиці організували такі, шоби можна було і ліки організувати, діставати. Шпитальки були по селах… по хатах, коли ще можливо це було робити, і в нас були маленькі шпитальки… л – А то було в людей вдома, в хатах у господарів було? – В господарів. – А люди не боялися ці шпитальки тримати? – Тоді люди настільки були віддані, що не боялися. Ясно, що було страшно. А в нас сидять спочатку самого, коли ше не було розконспіровано, то вдома лежали, в нас вдома ранені. І ми коло них ходили, але часто міняли, шоби всякі донощики, шоб можна було змінити місце, шоби не знайшли.»

  • Celé nahrávky
  • 1

    м. Львів, 06.08.2009

    (audio)
    délka: 02:03:52
    nahrávka pořízena v rámci projektu Жива історія
Celé nahrávky jsou k dispozici pouze pro přihlášené uživatele.

Тоді люди настільки були віддані, що не боялися

Vira Krokis.jpg (historic)
Віра Крокіс (Філяк)
zdroj: Західно-Український Центр Історичних Досліджень

Віра Крокіс (Філяк) народилася 29 січня 1924 р. в селі Дички Рогатинського повіту Станіславського воєводства (тепер Рогатинський район Івано-Франківської області). Початкову освіту здобула в рідному селі, потім закінчила середню школу та однорічну педагогічну школу в Рогатині. Під час нацистської окупації навчалась у торговельній школі та проходила практику в установах української кооперації. З 1942 р. була членом юнацької сітки ОУН. Після першого обшуку гестапівцями Провід організації наказав Вірі перейти в підпілля. Вона покинула роботу в «Кооперативі» і перейшла на нелегальне становище, отримавши псевдо «Реня». Влітку 1943 р. відбула таємний вишкіл організаторів сітки Українського Червоного Хреста. Після завершення вишколу створювала та навчала кущі (адміністративні одиниці українського збройного підпілля, до яких входило кілька сіл) Українського Червоного Хреста в околицях міста Галича. Родину в 1946 р. вивозили на Сибір, проте батька не застали вдома, а матері вдалося втекти з етапу. Вся родина була в підпіллі. 20 травня 1947 р. Віра була заарештована у Львові. Опинившись у Львівській тюрмі НКВС №1 „на Лонцького“, намагалась покінчити життя самогубством. Її повернули до життя, проте вона отримала значні травми. Виписавшись з лікарні, була переведена в тюрму м. Івано-Франківськ. У грудні 1947 р. була засуджена Військовим трибуналом за ст. 54-1 «а», 54-11 до 10 років ув’язнення у таборах суворого режиму та 5 років позбавлення прав. Після цього була етапована на Урал (м. Челябінськ), де півтора роки працювала на будівництві дамби. У 1948 р. потрапила на Колиму (Магадан, Нєлькоба, Вакханка). Під час заслання дізналась, що 30 липня 1950 р. її було нагороджено Срібним Хрестом УПА «За відвагу». Звільнена 13 січня 1956 р. У 1957 р. повернулась до рідного села. В 1960 р. вийшла заміж за Юрія Крокіса. Тепер мешкає у Львові.