Vlas (Valeriy) Ozhga (Sardzhveladze) Влас (Валерій) Ожга (Сарджвеладзе)

* 1941

  • Як це відобразилося на моєму житті, шо він був засуджений? Зі мною учителі забороняли спілкуватися другим дітям, бо я син ворога народу. Ну сказати вам, шо… деколи мене били… там чи фізрук… це… Мушу сказати, бо це так було. Справа в тому, шо діти… тих… адміністраторів, які були прислані… Ось вони… діти є жорстокі часто. Вони користувалися тим, шо я отщепенец, вони використовували це… У… коридорі в школах панелі покрашені коричневою краскою. Тобто якшо я виходив на перерву… я виходив на перерву, ми у футбол билися. Ну коли я приходив після перерви я вже знав, шо був.. буду битий. На панелі намальована свастика… Намальована свастика – хто? Ну, звичайно, я, тут же приходить фізрук… Фізрук Лобков був… директор… Так шо… вже… я не ходив у школу. Дві чверті я не ходив, тому шо відносно мене було таке шо… Учителі чітко сказали, шо це син бандіта да і всьо, значить. Шо треба сказати, шо вчителі то взагалі консервативний народ…

  • От привозять телевізор. Телевізор треба віддати в казарму, шоб люди дивилися. А до мене… у мене було завдання яке, ми називали це… я називав це кастрацією. Тобто я повинен був тєлєвізор розібрати, викинути там канали західної пропаганди, там Західний Берлін, значить. А гедееровські повинні були працювати. І вот я телевізори ті викидав, е-е кастрував, а решту телевізора запечатував і віддавали це… А гедееровське… дуже нудне, дуже… Освітлення, оформлення і так дальше, це було, значить… Простий чоловік, простий хлопець з села відразу бачив де гедееровське, а де це. Там зовсім друга техніка, зовсім друге це. Яке це зіграло роль? Оце, оця моя робота, прошу пана. Собі то я дозволив дивитися західне телебачення. Бо я дивився його.

  • У Львові дуже багато було колекціонерів музики. Штрих вам скажу по злову. Шо значить колекціонер музики? Вони скуповували якоюсь контрабандою американські гіганти. Він мене втягнув у музику. І ми ходили у цих колекціонерів слухали… там треба… поставив голку треба було дати 5 рублів, це… І… а я їм помагав обслуговуванням радіоапаратури. Там, підсилювач, оце. А він механіку помагав. І ми втягнулися у цю музику. І в мене був колекціонер не хочу його прізвище називати, прошу пана, бо він давно помер, він спився. Він мав велику колекцію, але… яке зло було. Колекція пластинок в мене зарплата була 120, допустім, рублів. Пластинка гігант американський коштував 300. Колекціонери це збирали. Але, вот, я просив їх: продай мені е-е-е Рея Коніва. Ну це ж прекрасна музика, там обробка симфо… е-е… Не продали! Шо таке… Елла Фіцджеральд? Ну це прекрасна пісня. Там, Френк Сінатра? Ну з чого то це… Справа вот у чому, шо КҐБ нагрузили цею… непотрібною роботою. Вони конфіскували в нього фільмотеку… Потім крутилося, бо він був це… сином начальника великого, не хочу прізвище називати… це… його хіба так, без запису скажу. Він був… Він мене… Я від нього все взяв – Мішель Лєґран, не знав як би не Толік. Так. Шербурські парасольки. Конфіскувало КГБ у нього фільмотеку, я мушу це сказати, бо це ішло знекультурення суспільства, знекультурення. Но потім йому плити віддали, но конверти нє. Но порівняно зараз як жінки декольте мають і це, то там було настільки скромно. Елла Фіцджеральд просто… е-е-е… джазова… це… Конверти не віддали. А плити віддали.

  • Справа в тому шо нас набирали… Я тоді в воєнкоматі, значить… В мене характеристика на руках була. Ну, прикликали мене, бо я приїхав з Німеччини… в мене є… відслужив… Прикликали мене і говорили явитися. Ну, я цю характеристику, шо мені дали… там характеристика була: «технически грамотен, уважает старших, скромен, значит, интересуется э-э-м политикой партии и правительства, но имеет недостаточно теоретических знаний шоб правильно оценить происходящие события». Чому… моє командування… підписано Рижков, він декілька років помер в Ленінграді… е-е-е… цей… Чому так? Суперечки були. Я… відстоював позицію, бо я німецьке телебачення слухав, вони там… вони слухали але вони вот те… ГДР висіло кандалами економічними на нас. І я все це бачив, бо я слухав як виступали партійні діячі, хвалили Радянський Союз, шо він балансував бюджет їм, бо вони жили не по своїм засобам… ГДР… Дискусія була така і я в цій дискусії висловлював то, шо я бачив. 00:55:46 Ю.К.: Так Вас, шо, на роботу хотіли відправити в Чехословаччину? Чи… 00:55:50 В.О.: Нє! В Чехословакію у 68 році вводили цей… 00:55:52 Ю.К.: А, ви про це… ага… 00:55:55 В.О.: А я цю характеристику прийшов у воєнкомат. Бо як би мене забрали… Я би відмовився. В мене категорично було це. Я відмовився. Але я кажу: слухай, нашо тобі неприємності, подивися, шо тут написано… візьмеш на себе… будеш відповідати, значить… Я такий дипломатичний хід… бо якби мене забрали… Скажуть: Всьо, пойдьош? Я би сказав: Нє! Піду в тюрму, но нє піду. В мене вже такі переконання були. Німеччина мене виховала, значить… Сам виховав. От… і… Він подивився, дійсно, зачєм ето, особіст не пропустить там… Підписано, значить… подполковнік Рижков, значить, допустім це. Имеет недостаточно знаний, нашо його брати? Шо він там утворить у Чехії? То ж наша відповідальність. Так я відмовився. То я не думаю, шо чехи відчули шо вони… шо це… шо цей… шо… я… дезертирував. Я собі в заслугу це не кладу, просто… Це моє переконання.

  • У нас була конфіскація… такі подробиці, конфіскація. Бо він сидів, він сидів… То дістав термін с формуліровкою – конфіскація майна. А я жив… у хаті ми жили де люди були виселені. І… приїхали, позабирали все, всьо, значить, з хати. Сусіди просили лишить дитині перину чи шо. Позабирали всьо, значить. Цей і те. Я… з цими дітьми… адміністраторів, там і міліція була… Вони були…. такі спортивні хлопчики. Шо… яка картинка в мене там. Там весь час приводили… привозили в Косові побитих бандерівців. І ми ходили дивитися на це. І шо мене вразило. Шо ті люди, ті хлопчики… були жорстокі. Вони копали трупи, пхали в рот яблука, це для мене невиносимо було. А… для них це елементарно було.

  • Мої батьки були офіцерами радянської армії. Батько був командиром танка, а мама була офіцером медичної служби. Батько загинув – згорів у танку у 43 році, мама пройшла цілу війну. Родився я в Білорусії, вони стояли… військова частина батьків у Білорусії. Родився у місті Новоборисов. Потім їх перекинули з Білорусії… під румунську границю. Тепер я з історії знаю, шо наші керівники хотіли відрізати Румунію від поставки нафтопродуктів Німеччині. Там їх застала війна. Мама мене повезла до своєї мами, моєї бабусі, під Харків. І я з бабусею жив. Ситуація получилась в 43 році така, що, бабуся, як мені розказувала мама, не послухала німецьке командування і адміністрацію і корову заховала в лісопосадці. І там з коровою жила. Но її найшли і розстріляли. Відразу. І я лишився сам. Вони на фронті, бабку розстріляли… Німці в 43 році з цеї прифронтової зони забирали всіх в ешелони. Ну, а сусіди мене здали в цей ешелон. Я ж ніхто. А ешелон формувався… дітей також набирали. Чому дітей? Німці використовували кров дітей для своїх ранених. Ну, ми їхали дуже довго. Відкрита платформа була. Я це вже чітко всьо пам’ятаю. Справа в тому, шо в 43 році мені було 4 роки. Я пам’ятаю смак… спліснявілого хліба. І ми дуже довго їхали. І в Перемишлі я вже був доходяга. Не буду вам багато розказувать… но в мене… були й легені і… мушу це сказати вам – в мене випадали внутрєнності. І я пам’ятаю як мене с поїзда на вокзалі… Монахи взяли мене в Перемишлі. Монахи взяли і я попав до них у монастир. У Перемишлі. В Перемишлі, значить, у цьому монастирі… в мене вже нічого не боліло, но я плакав… Я навіть зловив себе на думці, чого я плачу як у мене нічого не болить. Мене, значить, врятували. І в Перемишлі мене взяли на виховання сім’я, яка проживала в Лежайську близько Перемишля. Вони бездітні. Взяли мене всиновили. І так я став Ожгою. Справа в тому, шо документи в Перемишлі… не було моїх… Мене просто називали «грузенко» за моє зовнішнє… Ну, і я… за жида проходив.

  • Celé nahrávky
  • 1

    Lviv, Ukraine, 08.12.2020

    (audio)
    délka: 01:05:33
    nahrávka pořízena v rámci projektu Memory of Ukraine
Celé nahrávky jsou k dispozici pouze pro přihlášené uživatele.

Я відмовився в складі радянських військ брати участь у придушенні Празької весни

Влас Ожга під час інтерв'ю
Влас Ожга під час інтерв'ю
zdroj: photo by Anna Yutchenko

Валерій Сарджвеладзе народився 15 лютого 1941 р. в місті Борисів Білоруської РСР. В окупованому німцями Харкові загинула його бабуся, Влас залишився на самоті. Разом з іншими радянськими дітьми був відправлений ешелоном до Німеччини. На західному кордоні УРСР вкрай виснаженого Власа висадили з потяга. Заходилися його врятувати українські черниці. Згодом потрапив до прийомної сім’ї. Уже разом з прийомними батьками потрапив в Австрію, де батьки працювали на заводі, а маленький Влас разом з іншими дітьми лишався у таборі для остарбайтерів. Після визволення повернулися в Західну Україну. У 1968 р. відмовився в складі радянських військ брати участь у придушенні Празької весни. Кілька разів, як неблагонадійного, Власа Ожгу намагалися завербувати в КГБ. Але він щоразу відмовлявся ставати інформатором. Зараз на пенсії. Бере активну участь у громадській і політичній діяльності.