Михайло Курочка Mykhailo Kurochka

«Я був цілу добу [21 листопада 2004 року — день президентських виборів напередодні Помаранчевої революції] на роботі. Тільки приїхав додому переодягнутися, мені телефонує черговий і каже: “Михайле Івановичу, у центрі зібралися студенти, мітингують, збирається масовий [мітинг]”. Я туди під’їхав. Безперечно, всі мене впізнали. Всі очікували, що може повторитися застосування сили з боку міліції, тому що я ж відповідав за порядок в місті, на мені все базувалося... Коли я все те побачив — ті настрої, ті вимоги, ті висловлювання, — у вівторок вранці [23 листопада] зібрав весь керівний склад територіальних органів, бо райвідділи були підпорядковані міському управлінню, тобто всіх начальників, заступників начальників відділень, так само [заступників] міського управління, і чітко заявив, що люди мають право мітингувати, відстоювати свою позицію, висувати будь-які свої вимоги, але головне — щоб вони не порушували закон. Міліція… має забезпечувати тільки охорону громадського порядку. І я сказав, що поки я — керівник, якщо не буде порушень і люди не будуть провокувати міліцію, сила до мітингувальників ніколи не буде застосована. В Києві вже тоді на Майдані було безліч людей. Мій старший син, який якраз закінчив медичний університет, поїхав як лікар туди допомагати, в міру своїх можливостей. Микола Томенко був тоді спікером парламенту ＜…＞ Але як воно складалося? Я зібрав керівний особовий склад і сказав, чим ми будемо займатися: “Ми займаємося тільки порядком, ніяких рухів без моєї команди ніхто не робить, закликаємо людей до спокою та порядку, ми будемо поводитись в рамках чинного законодавства ＜…＞ Поки я — керівник міського управління, ми не застосуємо сили до мирних учасників мітингу”. Хтось із моїх підлеглих, — я на сьогоднішній день знаю, хто це міг бути, — коли я заявив, що готовий зняти форму та покласти посвідчення, якщо мені будуть давати команду застосувати силу, — скинув телеграму і Томенко зачитав її на Майдані. І мій син мені телефонує: “Тату, чи ти чув? Томенко виголосив, що ти перший в Україні начальник такого рівня оголосив, що львівська міліція [не застосує силу]”. І такий підхід тоді спрацював надзвичайно позитивно: в нас не було розбито жодної шибки, не було пошкоджено жодного транспортного засобу, не було ніяких серйозних порушень громадського порядку. Я виходив на телебачення, був серед людей, кожен день був біля пам’ятника Шевченку. Я сказав: “Я є тут. Поки я тут, не буде жодних застережень, щоб ви мали право висловити свою позицію”».