Roman Kis Роман Кісь

* 1949  †︎ 2020

  • Тут (у Львові) мені сфабрикували вже другу справу за мої релігійні переконання, оскільки я вже був належав до громади нелегальної “Євангельських християн-баптистів”. Її лідером був Крючков. І рада церков “Євангельських християн-баптистів” навіть видавали журнал високим друком. “Вісник Істини” виходив високим друком підпільно. Громили ці типографії часто чекісти і дуже багато арештів було. Кожного року десятки християн були заарештовані. Навіть вже коли почалася перестройка в 87-му році в Україні ще було три арешти. Ще у 87-му році під час перестройки ув'язнювали. В загальній сумі дехто в тюрмі з євангельських християнин побував по 3-4 рази. Досі було, якшо ці зібрання вважались нелегальними, наприклад, десь вдома, чи в лісі, чи в когось на квартирі власне, то могли оштрафувати на певну суму, наприклад, на 50 рублєй, карбованців. І якшо тричі штрафували, то на третій раз вже достатньо було підстав, щоб ув'язнити. Після третього штрафу ув'язнювали, давали 3-4 роки. Дехто був по 3-4 рази в тюрмах. Це була всесоюзна церква євангельських баптистів. В загальній сумі 20 тисяч років відбули брати і сестри в тюрмах.

  • я став звичайним пастухом там на Чукотці, підпаском, можна сказати. Ну, от жив трошки в селі Канчалані - це на північ від міста Анадир. Жив там я майже три роки. Два з половиною роки. А які це роки були? 78, 79-й і початок 80-го року. Крім того я очолював так звану агіт культ бригаду - АКБ, яка возила кіна тим кочівникам-оленярам чукчам. Приїжджав на декілька днів в гуртожиток в Канчалан - це велике селище де росіяни жили, не тільки чукчі. А потім просив, я вільно міг залишитись на місяць, на два, в Тундрі. Залишався з ними там, пастухував. Правда, часто губився в Тундрі, бо погана в мене візуальна пам'ять, ну, знаходився і т.д. І використав ці матеріяли в своїй книзі в одному великому розділі майже на сто сторінок - “Мова, думка і культурна реальність”.

  • І тут в кінці 70-го року з'являється такий циркуляр московський ВАК, ця абревіатура відома - вища атестаційна комісія. Яка контролює і орудує сферою атестації наукових кадрів, сферою захисту. І за підписом професора Кірілова-Угрюмова, який очолював ту атестаційну комісію, там було таке положення, що всі дисертації незалежно, чи це в Грузії, чи в Естонії, чи в Латвії, чи Україні, не тільки автореферати, ці коротенькі брошурки, а сам корпус дисертації, чи це з питань гуманітарних, історії, мови - повинні писатися тільки російською мовою. А всі статті й публікації по темі - перекладатись російською мовою, якщо вони були естонською чи грузинською, і завірятись в нотаріуса - очевидно, що це акт був абсолютно дискримінаційний. Я внутрішньо не міг з цим абсолютно погодитися. Я пішов до директора й сказав, що я у вас пропрацюю ще півроку і напишу заяву про звільнення, що я їду на Чукотку, буду там вивчати Чукотську мову, побут чукчів, щоб залишитись етнографом. Але перекладати свою дисертацію російською мовою, оскільки це акт приниження, упослідження, не тільки України, але й Грузії, Литви. Упослідження, приниження й дискримінація усіх націй, які жили там в складі тої імперії. Я категорично відмовився.

  • “Хто вам сказав? Хто вам сказав, що Колима - це Азія? Ми тут золото возимо чеськими татрами і українськими кразами. Вже тут глобальної конвергенції засновигали всесильні віруси, Західно-німецькі опецькуваті жовтогарячі магіруси. А в Сусумані студенти зі Львова рому гаванського вмазали. Хто вам сказав? Хто вам сказав, що Колима - це Азія? Тут череп знайшли праазійської раси. Єдиний зразок у музеї спочив. Уздовж усієї колимської траси Лежать європейські самі кісточки. 1100 кілометрів второвано. Кусень Європи отут ампутовано. Дорога змордовано серпантинно Корчиться спазмами, спазмами, спазмами Ну, хто вам сказав? Хто ж вам сказав, що Колима - це Азія?”

  • Десь коли мені було 14 років - це був 63-й рік, я почав писати. З того часу писав вірші і ховав їх глибоко й далеко, бо вже тоді деякі з них були антисовєцкі. Ховав їх в такий старий тапчан австрійський - ну, це наївне було таке моє бачення, бо я знав, що за це можу мати утиски. В часи тимчасового потепління хрущовського дідусь десь, це був останній рік правління Хрущова - 63-й, так мені запам'яталося, дідусь і бабуся належали до тих “діппі” - “displaced persons”. Вони в останній рік війни виїхали в Німеччину, потрапили в американську зону окупації, а відтак - потрапили в Америку. Жили в Нью Йорку - Лонг Айленд. Дідусь в часи потепління, так званої “хрущовської відлиги”, коли дозволили українцям приїжджати сюди, приїхав з бабусею як турист - це батьки тата. Ну, і коли я йому прочитав декілька своїх речей, він каже, тебе за це Хрущов не ув'язнить - він так напівжартома сказав.

  • Celé nahrávky
  • 1

    Lviv, Ukraine, 30.11.2020

    (audio)
    délka: 01:29:36
    nahrávka pořízena v rámci projektu Memory of Ukraine
Celé nahrávky jsou k dispozici pouze pro přihlášené uživatele.

AI asistent Paměti národa
Probádá tisíce příběhů pamětníků

Objevte nový způsob, jak používat Archiv Paměti národa. Ptejte se na témata, události, místa nebo zkušenosti, které vás zajímají. AI asistent prohledává přepisy rozhovorů s více než 30 000 hodin nahrávek rozhovorů a vyhledává relevantní vzpomínky napříč archivem. Nemusíte znát jméno pamětníka ani vědět, kde hledat. Stačí položit otázku vlastními slovy.

Položte otázku
beta

“У “залізній завісі” були діри”: письменник та філософ Роман Кісь, історія творчості та ув‘язнення

Книга поезій Романа Кіся "Написи на румовищах", видана 2003 року
Книга поезій Романа Кіся "Написи на румовищах", видана 2003 року
zdroj: photo by Anna Yutchenko

Роман Кісь народився 9 травня 1949 року у Львові в сім’ї професора історії та вчительки георграфії. У 1956 році пішов до першого класу львівської школи №4. У 1966 році вступає на філологічний факультет Львівського університету. Під час університетського навчання відвідує студентський літературний гурток “Кузня Франка” та долучається до створення самвидавчого альманаху “Скриня”. У 1972 році пан Роман почав працювати у Музеї етнографії Національної Академії наук УРСР. Через неможливість захищати дисертацію українською мовою, Роман Кісь звільняється із музею, і на три роки їде на Чукотку, де пасе оленів із місцевими народами. Після повернення до Львова, за антирадянську позицію, у 1980-х років йому фабрикують дві справи, за якими він відбув ув’язнення. Останні десятиліття Роман Кісь жив у Львові, та працював старшим науковим співробітником Інституту народознавства Національної академії наук України. Роман Кісь помер 13 грудня 2020 року.