Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Halyna Reshetnyk Галина Решетник (* 1941)

• народилася 1 вересня 1941 року у селі Радів на Рівненщині

• батько, Іван Миколайчук, був сотенним в Українській повстанській армії - за це його засудили до 10 років таборів

• у 1945 році Галину вивезли на поселення Мама в Іркутській області разом з матір‘ю

• поки її матір тяжко хворіла, перебувала у дитячому будинку, звідки мати забрала її таємно, бо дочку не хотіли віддавати

• в 1948 році Галина Решетник пішла до місцевої школи

• в 1956 році сім’я Миколайчуків у повному складі повернулася в Україну

• після закінчення школи, вступає у Київський університет телекомунікацій

• у 1980 році захистила дисертацію, й отримала ступінь кандидатки технічних наук

• зараз проживає у Тернополі

(Note: English translation follows at the end of Ukrainian text)

Галина Решетник народилася 1 вересня 1941 року у селі Радів на Рівненщині у сім’ї селян - Івана (1914 року народження) та Ганни (1922 року народження) Миколайчуків. Тато був ковалем.

На початок Другої Світової війни батько служив в польській армії вершником. “Він був свідком як тікала польська влада” після нацистської окупації.

В 1942 році Іван Миколайчук став сотенним в Українській повстанській армії (УПА). У 1944 році, одразу із приходом радянської влади, його арештували. Суд відбувся у Рівному. Івану Миколайчуку присудили 10 років виправно-трудових таборів. 

“Наша детективна історія почалася з Дубна”

А 18 травня 1945 року маленьку Галину Решетник з мамою вивозять, і “навіть нічого не дають взяти”. Молодшого брата пані Галини - Петра, переховувала в себе бабуся.

Вже із вагону, маленьку Галинку викрадає тітка-сестра батька, і переховує у знайомих. Проте, ввечері, під час переклички, виявляють, що її не має. Маму під дулом пістолета примусили шукати доньку по родичах. І мама вирішила, що “краще вже як буде, але разом”.

Галина Решетник пам’ятає довгу дорогу до пункту призначення. Чи не найяскравіший та найжахливіший спогад етапу - це напад білої ведмедиці на баржу із людьми. Усі пасажири чудом залишилися цілі. 

“Хороша назва Мама”

Галину Решетник з мамою поселили в селище Мама Іркутської області. Туди можна було добратися лише водним чи повітряним транспортом. 

Усі мешканці поселення працювали на лісоповалі. Не винятком стала й Ганна Миколайчук. Невдовзі мама пані Галини сильно захворіла. Як виявилось пізніше, її скосив туберкольоз хребта. Два роки пані Ганна хворіла у лежачому стані. 

“В мене було складне дитинство”

У цей час Галина Решетник жила в українській родині  Новосад з-під Рівного, із якою вона з мамою познайомилися під час етапу. Але їй не дозволили залишатися у них, і перенаправили в будинок для дітей ворогів народу. 

Ці два роки у дитячому будинку, пані Галина згадує із жахом. Дітям заборонялось проявляти будь-які емоції. Вони постійно голодували. Там в Галини Решетник почалася дизентерія, і їй вже не залишили шансів.

На щастя, пані Ганна - мама Галини одужала, і дізналася про долю доньки, яка перебувала у лікарні. Проте, їй не дозволили забрати Галину, бо вона “не воспитает настоящего советского человека”. 

Ганна Миколайчук “повісила на руку” виснажену Галинку, і накрила її пальтом Таким чином, - винесла з приміщення. Знайомі мами доклалися до одужання Галини Решетник.

В 1948 році Галина Решетник пішла до місцевої школи. У цю школу ходили як діти місцевих мешканців, так і діти з інтернату. Останні й розказали адміністрації дитячого інтернату, що Галина жива. 

Галина Решетник пригадує, що кожної неділі в одній із якихось кімнат у бараці збиралися люди на богослужіння. В основному, богослужіння проводили члени сім’ї священиків. Разом святкували вони Різдво та Великдень.

«Вы свободны. Дети за родителей не отвечают»

У 1953 році, після смерті Й. Сталіна, Галину Решетник викликали до комендатури, де повідомили, що вона вільна, та може повертатися в Україну. 

В 1954 році Іван Миколайчук повністю відбуває свій термін ув’язнення в Караганді. Звідти його перенаправляють на поселення в Костанай, Казахастан. Там він працював на заводі. Паралельно він постійно пише листи-прохання щодо звільнення своєї сім’ї, й можливість їхнього об’єднання. Проте, як виявилося, у 1950 році Ганна Миколайчук добровільно-примусово підписала згоду на пожиттєве заслання у їхньому поселенні Мама.

“Яке це щастя - зустрітися із сім’єю”

Але Іван Миколайчук все ж досягнув мети, і в 1954 році сім’я у повному складі (в тому числі й брат Петро) зустрілися у Костанаї. 

В 1956 році сім’я Миколайчуків повернуласяв Україну, й оселилися в місто Дубно. Їм дають землю під будівництво. Проте, вони не можуть прописатися на новому місці.

Пані Галина починає відвідувати місцеву російську школу, бо українською мовою вона не володіє. Вчиться дуже добре. Завдяки батьку свого однокласника, який був начальником міліції, їй вдається прописати сім’ю й отримати документи. 

Після закінчення школи, вступає у Київський університет телекомунікацій. По його закінченню, її відправляють на роботу у Запорізький телецентр, де пані Галина пропрацювала три роки. 

Опісля Галина Решетник вийшла заміж і народила сина. А також, здобула омріяну професію математика. 

У 1980 році захистила дисертацію, й отримала ступінь кандидатки технічних наук. 

Зараз Галина Решетник - пенсіонерка. Проживає у Тернополі. Є членкою Тернопільської обласної спілки політичних в’язнів та репресованих, Товариства дітей політв’язнів. Галина Решетник є почесною головою Тернопільської обласної асоціації жінок. І працює над написанням мемуарів.

-----------------

Halyna Reshetnyk was born on September 1, 1941, in the village of Radiv in the Rivne region into a family of peasants - Ivan (born in 1914) and Anna (born in 1922) Mykolaychuk. Her dad was a blacksmith.

At the beginning of World War II, her father served in the Polish army as a horseman. „He witnessed how the Polish authorities fled“ after the Nazi occupation.

In 1942, Ivan Mykolaychuk became the commander in the Ukrainian Insurgent Army (UPA). In 1944, immediately after the Soviet government came to power, he was arrested. The trial took place in Rivne. Ivan Mykolaychuk was sentenced to 10 years in labor camps. 

„Our detective story began in Dubno“

And on May 18, 1945, little Halyna Reshetnyk and her mother were taken away, and „they even were not allowed to take anything with them“. Mrs. Halyna‘s younger brother Petro was hidden by her grandmother.

Already from the train car, little Halyna is secretly taken by her aunt - her father‘s sister and hidden at their acquaintances. However, in the evening, during the roll call, they find out she was missing. The mother was forced to look for her daughter among relatives with a barrel of a pistol aimed at her. And mom decided that „be as it may, but at least they would stay together“.

Halyna Reshetnyk remembers the long road to their destination point. Perhaps the brightest and most horrible memory of the prison transport is the polar bear‘s attack on a barge with people. All passengers miraculously remained intact. 

„Mom is a good name“ 

Halyna Reshetnyk and her mother were settled in the village of Mama in the Irkutsk region. It could only be reached by water or air. 

All the inhabitants of the settlement worked in logging. Anna Mykolaychuk was no exception. Soon Mrs.Halyna‘s mother became very ill. As it turned out later, she had spinal tuberculosis. For two years, Mrs. Hanna was ill and confined to bed. 

„I had a difficult childhood“

At that time, Halyna Reshetnyk lived in a Ukrainian family Novosad from Rivne area, she and her mother met them during the prison transport. But she was not allowed to stay with them and was redirected to a home for children of enemies of the people. 

Mrs. Halyna remembers these two years in the orphanage with horror. Children were forbidden to show any emotions. They were constantly starving. Halyna Reshetnyk developed dysentery there, and she was left with no chance to recover.

Fortunately, Mrs. Hanna, Halyna‘s mother, recovered and learned about the fate of her daughter, who was in the hospital. However, she was not allowed to take back Halyna because she said, „she wouldn‘t be able to bring up a real Soviet person“. 

Hanna Mykolaychuk put her exhausted daughter „over her arm“ and covered her with a coat. That‘s how she took her out of the room. Mother‘s friends helped Halyna Reshetnyk to recover.

In 1948, Halyna Reshetnyk went to a local school. Both local children and children from the boarding school went to this school. The latter told the administration of the children‘s boarding school that Halyna was alive. 

Halyna Reshetnyk recalls that every Sunday people gathered for worship in one of the rooms in the barracks. Most of the services were conducted by family members of priests. Together they celebrated Christmas and Easter.

„You are free. Children are not responsible for their parents“

In 1953, after Stalin‘s death, Halyna Reshetnyk was called to the commandant‘s office, where she was told that she was free and could return to Ukraine. 

In 1954, Ivan Mykolaychuk was serving his full sentence in Karahanda. From there he was redirected to a settlement in Kostanay, Kazakhstan. He worked in a factory there. At the same time, he constantly writes letters requesting the release of his family and the possibility of uniting them. However, as it turned out, in 1950 Hanna Mykolaychuk voluntary-compulsory signed a lifelong exile agreement in their settlement of Mama.

„What a happiness to meet a family“

But Ivan Mykolaychuk still achieved the goal, and in 1954 the whole family (including brother Petro) met in Kostanay. 

In 1956, the Mykolaychuk family returned to Ukraine and settled in Dubno. They were given land for construction. However, they cannot register in a new place.

Mrs. Halyna started attending a local Russian school because she didn‘t speak Ukrainian. She studies very well. Thanks to the father of her classmate, who was the police chief, she managed to register the family and obtain documents. 

After graduating from school, she entered the Kyiv University of Telecommunications. After graduation, she was sent to work at the Zaporizhia TV Center, where Mrs. Halyna worked for three years. 

Later, Halyna Reshetnyk got married and gave birth to a son. Also, she got the long wished profession of a mathematician. 

In 1980, she defended her dissertation and received the degree of Candidate of Technical Sciences. 

Now Halyna Reshetnyk is a pensioner. She lives in Ternopil. She is a member of the Ternopil Regional Union of Political Prisoners and Repressed People, the Society of Children of Political Prisoners. Halyna Reshetnyk is the honorary chairman of the Ternopil Regional Women‘s Association. She is working on writing memoirs.