Артак Григорян Artak Hryhorian

На випускний ми робили мюзикл. Один з номерів був такий політичний, прикольний. Там дівчина-в’єтнамка, і вона виходила з… У нас був переспів пісні з [мюзиклу] «Чикаго». Там п’ять дівчат розказують свою якусь історію. <...> Там чотири сюжети. І п’ята, ця дівчина-в’єтнамка, виходить з таким плакатом, там прапор В’єтнаму. І вона починає говорити в’єтнамською. Там переклад. І вона починає казати, що я, Ґоєнхі Хаєн, в’єтнамка, і хочу сказати, що ні в Рішельєвському ліцеї, ні в 11 класі ніхто не ущемляє права в’єтнамоязичного насєлєнія. І повертає флаг Одеси. Весь зал починає сміятися, тому що це якраз кінець травня [2014 року], тобто це все ще накал про рускоязичноє насєлєніє і всяке таке. І пам’ятаю, як під час виходу на сцену я почав задвігать: «Слава Україні! — Героям слава!», «Путін хуйло!» і так далі. Тобто я був заводилою, я кричав це, мені відповідали. Потім прийшов наш вчитель біології, такий: «Не можна! Нє, нє! Кто ето? Кто ето?»

У мене завжди є конфлікти з поліцією нашою, коли треба написать національність, тому що у нас все ще старі покажчики, де ти повинен казать свою національність. Вони питають: «Національність?» — «Що мені писать? В смислі, що це таке?». Вони такі: «Ну хто ти?» — «Якщо народився в Одесі, я українець?» — «Напевно. Ну так, значить, українець». — «Тоді українець». Або інший може спитати: «Ну я ж бачу, що ти не українець». Кажу: «Батьки з Вірменії, і що, яка у мене національність?». Тому, починаючи з цих поліцейських протоколів, коли ти пишеш національність, я такий: «Та, блін, що це, ну як, навіщо це писать?» Я думаю, що це [ідентифікація себе як українця] точно після Революції гідності вже сталося. Я тоді про це вобще не думав. Це був [20]17-й рік, коли я почав, напевно, більш таку суттєву діяльність. Не тільки спостерігати. Напевно, коли я досяг цього рівня теоретичних познань, базис якийсь у мене сформувався, з нього я вже зміг вийти і зрозуміть, що треба, наприклад, долучатися до якоїсь ініціативи, ходить кудись, щось робить.

Коли я йшов туди [в «Автомайдан»], я не йшов цілеспрямовано, я потрапив. Получається, що мені було цікаво саме бути в одній компанії з цими людьми і дивитися, що вони створюють, і допомагати їм в цьому. Так як, в принципі, цей перший кейс мій з дачею Маразлі був, то для мене це була така особиста історія. Її менеджувати — це було, напевно, моєю основною задачею. Потім я зрозумів, що може бути не тільки це, це можуть і інші якісь кейси. Потім це сталося вже, ми зрозуміли спільність поглядів на інші політичні ситуації. В принципі, [моя] ціль така сама, як і всього «Автомайдану», — робить правильні речі, не робить неправильні речі. Буть тою частиною суспільства, яка може своїм прикладом показувати, як суспільство повинно жити. Не зраджувати цим речам. І робити максимально можливе від тебе, те, що від тебе залежить, в той чи інший спосіб, при цьому не завертаючи якихось скучних речей. Це мені подобається і в організації, і в людях, які поруч зі мною, — що ми завжди залишаємося людьми такими самими, які вранці спілкуються про те, як треба якихось охоронців біля незаконної забудови, наприклад, щось з ними зробить, а ввечері йдуть пити пиво і дивиться футбол.

Після того, як Янукович збіжав і основні умови Майдану були виконані, зрозуміли, що головною зараз проблемою є нереформованість судової системи, нереформованість нашої поліції. І почали займатися цим силовим блоком. У нас є багато дуже крутих юристів, таких як Вадим Валько, наприклад, у Києві, який ходить на всі засідання ВАКСу і знає про кожне з них достеменно. Як Роман Маселко, наприклад, який зараз уже не є членом, тому що він потрапив до ВРП — Вищої ради правосуддя — і зараз на офіційному найвищому рівні визначає, хто з суддів понесе якесь [покарання]. Якщо, наприклад, кримінальне провадження або щось таке, то від твого голосу буде вирішуватися, чи може понести цей суддя штраф якийсь чи інше стягнення. <...> Якщо київська історія більше про реформування системи як такої, <...> то в Одесі це все [ініціативи «Автомайдану»] перетворюється в боротьбу з місцевими забудовниками, з місцевою радою і так далі, тому що на місцевому рівні змінити… Правила гри вирішуються в основному в нашому законодавстві в стінах парламенту. Ми розуміємо, які правила у нас в Одесі. У нас також є законодавчі ініціативи, такі як наша місцева влада або обласна, яка теж може визначать багато чого. Але здебільшого це якісь такі кейси, на які ти реагуєш реактивно. Але це така специфіка місцевих кейсів. Тому ця, як на мене, коаліція дуже крутих чуваків з Києва, як Катя Бутко, які роблять реальні речі, з трошки придуркуватими, але з людьми з такими ж цінностями в містах. Вона робить круту організацію з крутими цінностями. І основною ціллю я бачу підтримку цього всього, щоб воно працювало. <...> Чим волонтер від активіста відрізняється? Тим, що <...> волонтерство з’являється тому, що десь держава недопрацьовує, а активісти хочуть бути вищі, ніж це, і при будь-якій політиці держави завжди будуть активісти, які будуть показувати державі, по якому шляху треба пройти і в якому руслі треба рухатися.