Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Cестра Маркія (Марія) Башинська (* 1917  )

«Моє бажання було весь час від дитинства – бути монахинею»

  • 28.08.1917 р. – народилася в селі Гутиско Жовківського району Львівської області
  • 1935 р. – вступила до монастиря Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії
  • 17.04.1938 р. – склала Перші Обіти
  • 1938-1976 рр. – перебувала в монастирі в Бережанах
  • 28.08.1944 р. – прийняла Вічні Обіти
  • 1944-1965 рр. – працювала на складі в Бережанській лікарні
  • 1965 – 1967 рр. – працювала швеєю на швейній фабриці в Бережанах
  • 1968 р. – інвалід ІІ групи загального захворювання
  • 1976 р. – переїхала до Тернополя
  • з 1990 р. – дуже активно займалася катихизацією дітей

«Моє бажання було весь час від дитинства – бути монахинею», – сестра Маркія Башинська.

- 28.08.1917 р. – народилася в селі Гутиско Жовківського району Львівської області

- 1935 р. – вступила до монастиря Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії

- 17.04.1938 р. – склала перші чернечі Обіти

- 1938-1976 рр. – перебувала в монастирі в Бережанах

- 28.08.1944 р. – прийняла Вічні Обіти

- 1944-1965 рр. – працювала на складі в Бережанській лікарні

- 1965 – 1967 рр. – працювала швеєю на швейній фабриці в Бережанах

- 1968 р. – інвалід ІІ групи загального захворювання

- 1976 р. – переїхала до Тернополя

- з 1990 р. – дуже активно займалася катехизацією дітей

Сестра Маркія народилася в селі Гутиско Жовківського району Львівської області в звичайній селянській християнській родині. Ще в 4-му класі написала вчительці, що хоче бути монахинею: «Коли я була в 4-му класі, учителька нам задала таку задачу: хто ким хоче бути? Я написала: Я буду монахинею”. Ніхто мені ніколи не казав, щоби я була, але я сама, моє бажання було весь час від дитинства – бути монахинею». З раннього дитинства Марія дуже любила ходити на Літургії до Крехова, до отців василіян. Сестра згадує про це: «Ранесенько встаю, вбираюся і – бігом до церкви. Я тепер думаю, напевно, Ангел-хоронитель мене будив, – більше хто міг збудити?»

Дещо згодом Марія вступила до релігійної організації «Марійська Дружина» при монастирі отців василіян у Крехові. А у віці 18-ти років вступила до монастиря Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії до Кристинополя. Сестра Маркія розповідає, що уся родина раділа її вибором: «Моє одне бажання було – бути в монастирі, і тато тішився, і мама тішилася, і всі, ціла родина. Тато мене віз на фірі до Кристинополя (тепер Червоноград), то далеко було. Приїхали ми до Жовкви і дві сестри, ще дві дівчини їхали з Крехова. Ми всі, і сестра з Жовкви зі мною їхала до Кристинополя на фірі мого тата».

Після складення Перших Обітів сестру Маркію перевели в монастир у Бережани. Там виконувала, окрім монастирських обов’язків, різну роботу, але найбільше працювала з дітьми-сиротами, які мешкали в інтернаті при монастирі. Окрім цього, як розповідає сестра, в Бережанах сестри мали три доми. «В одному домі сестри мешкали і каплиця, в другому домі – сироти, 37 дітей, а третій дім – малий, то там була бурса дівчат і було 40 дівчат, а коло нас була гімназія. І ті дівчата ходили до гімназії, і до торговельної школи. То я коло тих дівчат: рано будила, з ними молилася, і на городі все, що треба було, і в пральні…»

Коли прийшли «перші совіти», то все конфіскували, будинки забрали, а сестрам сказали: «Хочете – прийміть прати білля». Сестри погодилися, зрештою вибору в них не було.

З приходом німців монаше життя в Бережанах знову відновилося. Сестра Маркія описує цей час так: «До нас дуже гарно віднсилися. За німців всі харчі нам давали для дітей, для сиріт. Був комітет такий спеціальний, що сиротам всього давали, виписували…»

Але з приходом других руских у 1944 році почалися переслідування. Сестрам сказали: «Хочете бути тут, у Бережанах, - вийдіть з того дому так, що є на вас, нічого не беріть. Бо як схочете брати щось, то зараз машина під’їде, вас на машину і на Сибір…» Черниці залишили все і пішли на квартири.

У цей період сестра Маркія працювала в лікарні на складі, а на квартирі, де мешкала з іншими черницями, – вела духовне монаше життя. З інтерв’ю довідуємося, що до сестер дуже часто приходили представники з органів КГБ на обшуки, сподіваючись зустріти священика. Також забирали молитовники чи іншу духовну літературу. Сестер викликали на допити, якщо знаходили якусь літературу чи запідозрювали в інших «протизаконних діях».

Сестра також поодиноко займалася таємною катехизацію дітей. «У Тернополі зародили в мене яблука, паперівки ранні, приходили до мене діти. Але тільки однієї родини могли прийти, прийшло два хлопчики одної родини. Я їм дам торбинку яблук, нібито приходили по яблука. Прийдуть, повчаться, і яблука несуть в целофановій торбі – вони приходили по яблука. Отак приходили, але тільки з однієї родини, з другої – ні, бо одне другого видало би», - ділиться сестра спогадами.

У Бучачі сестра Маркія познайомилася з майбутнім єпископом, а тоді ще отцем Павлом Василиком, який щоденно приходив до сестер служебниць відправляти Літургію. Окрім цього, сестра контактувала з римо-католицьким священиком, особливо, коли вже старенькі люди потребували сповіді або коли потрібно було відправити похорон. З розповіді сестри, римо-католицький священик був відкритим і прихильним до греко-католицьких вірних. Він завжди відгукувався на прохання сестри чи інших людей, коли вони потребували якоїсь душпастирської опіки.

У період підпілля вірні Греко-Католицької Церкви, якщо поряд був костел, то могли ходити на Богослужіння до костелу, але дуже часто слухали радіопередачі і, особливо, Літургії по радіо Ватикан. Сестра Маркія розповідає, що це заміняло недільний обов’язок християнина. «То так правдиво, як би ми були на Службі Божій. Свячення було води, свячення пасок по радіо, і свячення зілля на Успення – все по радіо. Приміром, воду ставила я коло радіо, там святили, а тут була свячена… І навіть зілля по радіо святили, а потім я свяченою водою покропила вже тут…»

Радіо Ватикан також інформувало про те, як живе Греко-Католицька Церква у підпіллі, як радянська влада переслідує її духовенство і вірних. І ці передачі вселяли надію, що цей період мусить закінчитися, що світова громадськість дедалі більше дізнається про страшні реалії за колючим дротом.

Після виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, сестра дуже активно почала займатися катехизацією дітей у Тернополі та навколишніх селах. Дітей приходило дуже багато, в окремих регіонах їх було близько двохсот. Сестра дуже любила дітей і дуже раділа, коли вони приступали до Першої Сповіді і Першого Причастя. Про це вона згадує: «Батьки дуже тішаться, а діти – то радість найбільша. То в житті, можна сказати, найбільший, найкращий день і найбільша радість дітей – Перше Святе Причастя».

На думку сестри Маркії, період переслідувань для вірних УГКЦ Господь допустив для того, щоб випробувати, чи буде вірний народ. Багато священиків у цей час підписалися на православ’я, тому що боялися, переживали за своє життя, за життя своєї сім’ї, за свою парохію. Інші – вистояли, бо багато молилися. Сестра у своєму інтерв’ю наголошує: «Треба побільше молитися і дуже то багато значить, як у родині всі разом спільно моляться».

На запитання, як християнин повинен обороняти людську гідність, сестра Маркія відповідає: «Християнин повинен всіх взаємно любити, до всіх гарно, чемно відноситися. Де є любов – любов притягує і до Церкви, і до родини, і до всіх. Так що мусить бути взаємна любов, мусимо всіх взаємно любити і навіть своїх ворогів… Взаємна любов дуже багато будує…». За словами сестри монахині, любов є основним ключем до єдності християнських церков і в сучасному світі: «Ми повинні себе взаємно любити, чемно відноситися до всіх, які б вони не були, чи то автокефальні, чи то православні, чи якісь інші, а як ми до них будемо гарно відноситися, чемно, і ми їх тим притягнемо до себе. Любов притягує, бо Ісус Христос своєю лагідністю всіх людей притягував до себе…»

Підготувала Лідія Губич

© Všechna práva vycházejí z práv projektu: Проект живої історії «Образ сили духу»