The following text is not a historical study to examine a narrative of witness in detail. It is a biographical retelling witness's destinies according to his recollections in an interview recorded, unless stated otherwise in the note.

14/12/2007
A project of the living history “Memory of Fortitude” (The Church History Institute of the Ukrainian Catholic University, Western Ukrainian Historical Research Center )

Отець Методій Костюк про отця Германа Будзінського (на основі інтерв’ю з отцем Методієм Костюком)

«Він міг називати совєтську систему диявольською системою».

- 14.10.1905 р. – народився селі Перегноїв Перемишлянського району Львівської області

- 1926 – 1927 рр. – навчався в торговельній школі

- у 1930-х рр. – вступив до монастиря студитів

- 1937 – 1939 рр. – навчався в Папському Григоріанському університеті в Римі

- 09.04.1939 р. – отримав священичі свячення

- 1945 р. – входив як перекладач до складу офіційної делегації УГКЦ на зустріч у Москві з урядом Радянської держав та представниками РПЦ

- 1945 р. – відмовився від участі в «Ініціативній групі» з переходу УГКЦ на православ’я;

- 28.05.1945 р. – заарештований

- 28.05.1945 – 13.03.1946 рр. – перебував у тюрмі на Лонцького

- 1946 – 1956 рр. – відбував покарання у Воркуті, в Абезі

- 15.05.1957 р. – заарештований вдруге

- 1959 р. – звільнений

- 1959 – 1989 рр. – вів активне підпільне священиче служіння, писав листи-протести

- 1982 р. – був одним із засновників Комітету захисту прав УГКЦ

- 1990 – 1995 рр. – перебував у монастирі студитів у Львові

- 03.01.1995 р. – помер.

Отець Герман Будзінський народився у звичайній селянській родині на Перемишлянщині. Після закінчення школи навчався в Унівській гімназії, де і познайомився з чернечим життям студитів. Щоправда, до монастиря студитів вступив уже в 1930-х рр., і лише тому, щоб не потрапити в концтабір Береза Картузька, куди поляки висилали українських політичних діячів. Але вже через рік відповів своїм товаришам: «Якби я знав, що монастир – це є така красота, то я був би до монастиря пішов ще в дитячому віці».

Упродовж 1937-1939-х рр. навчався на богословському факультеті в Папському Григоріанському університеті в Римі. З рук Митрополита Андрея Шептицького 9 квітня 1939 року отримав священичі свячення.

Зі слів отця Методія Костюка, ми довідуємося, що отець Герман Будзінський за часів німецької окупації був так званим капеланом у концтаборі радянських полонених у Львові: «Отець Будзінський розповідав, що Андрей Шептицький потім домовився з німецькими властями, що, все-таки, духовну обслугу цим воїнам треба дати, в’язням. І дали отця Будзінського. Перед тим у нього взяли такий підпис, що він ніякої інформації звідтам не буде виносити. Він казав: Я і не виносив, бо я знав, що як я буду виносити якусь інформацію, то заборонять всяку обслугу духовну цих в’язнів…» Отцю Методію вже значно пізніше отець Будзінський описав ту страшну реальність концтабору:«…В’язні помирали від тифу, від спраги, від голоду. – “Вони до причастя лізли всі, хто сповідався, хто не сповідався, бо якась дробинка їжі для них була вершиною щастя”. Він каже: Я всіх причащав. Всіх причащав. Хоча я був свідомий, що не кожен, може, із релігійних мотивів ішов. Це для них була дробинка, під свідомість смерті для них це була дробинка їжі, це причастя. Він каже: Я не міг не дати людині того останнього, що вона ще у житті могла прийняти, це Святе Причастя”».

У період німецької окупації отець Будзінський, допомагаючи Андреєві Шептицькому, рятував євреїв. Отець Методій згадує про випадок зі сином головного рабина Львова, Куртом Левіном, якого отець Герман Будзінський певний час тримав під своєю опікою. «Він вчив його, як жити у період окупації. Він розповідав, отець Будзінський, що Курт Левін як хлопчик виглядав дуже так по-слов’янськи. Мав риси лиця, вигляд, не жида, і тому його було дуже легко на вулиці провести, заховати чи ним послужитися, тому що він не виглядав як жид…» - переповідає отець Методій. «Але що дуже часто жидів викривало, так це те, що у них був панічний страх. Вони часами могли бути непоміченими, йшли собі як звичайні люди, але коли він побачив німця, гестапівця, то починав плакати, починав трястися, і так його викривали. Приходили і на місці розстрілювали». – продовжує оповідач. Саме через те, отець Герман намагався допомогти Курту подолати оцей панічний страх. «І він каже: “…я тоді взяв Курта Левіна і почав водити його із собою по місту. Одягнув його відповідно і сказав йому йти. Він починає трястися, я його за руку. Отець Будзінський каже: Ану, тихо, заспокойся. Все. Іди прямо. Дивися в очі гестапівцю. Ти не будеш сидіти вічно закритий, замкнений. Ти мусиш якось жити надалі. Ти ж не знаєш, скільки то буде тривати. І так він його навчив, брав із собою на похорони, парастаси, що той хлопець потім міг свобідно по Львову ходити і по ньому ніхто не зауважував, що то жид…» До речі, детально про те, як рятували євреїв Андрей Шептицький та ченці студити, з величезною вдячністю і теплом описує Курт Левін у своїй книзі «Мандрівка крізь ілюзії».

У 1945 році отець Герман Будзінський входив як перекладач до складу офіційної делегації УГКЦ на зустріч у Москві з урядом Радянської держави та представниками Російської Православної Церкви. На початку 1945 року відмовився від участі в «Ініціативній групі» з переходу УГКЦ на православ’я та від підписання православ’я, а 28 травня 1945 року був заарештований. Майже рік відбувалися допити, що супроводжувалися важкими фізичними тортурами, в тюрмі на Лонцького у Львові. Військовим трибуналом 13 березня 1946 року засуджений за статтею 54 п.10 на 10 років каторжних робіт. Термін відбував у Воркуті, в Абезі. Там працював фельдшером, але також таємно правив Служби Божі.

Після звільнення в 1956-му, як згадує отець Методій Костюк, «отець Будзінський відкрив свою хату для свобідного доступу вірних на вулиці Спокійній у Львові і служив там регулярно Богослуження… Люди приїжджали із села, ночували на вокзалі у Львові… І з тої ночівки після вокзалу йшли до нього на Службу. Відбували повну Службу… і тоді відправлялися додому». Дуже багато людей приходило до нього, щоб отримати духовну поживу. Отець Будзінський був щирою відкритою людиною, тому з ним було дуже легко, і люди горнулися до нього, не зважаючи на небезпеку, яка в цей час чигала звідусіль. Отець Методій дивувався його такій відкритості до людей, до кожної людини. «Я так тільки бачив його відкритість. То навіть, якби людині з органів КГБ, допустимо, треба би було у нього якоїсь духовної помочі, він би у нього отримав…»

З іншої сторони, отець Герман був цілковито відвертим: «Він міг називати совєтську систему диявольською системою… Отець Будзінський завжди прямо в очі чи кагебистам, чи іншим функціонерам радянської системи говорив про їхню неправду».

Ще одна риса, яка вирізняла отця Будзінського у період підпілля УГКЦ, це безстрашність. Він ніколи не боявся. Отець Методій розповідає про один такий випадок: «Одного року він поїхав до Сусолова на Вознесіння, то його були слова, він каже: “Була повна церква людей до сповіді на празник. Дуже багато людей посходилося із сусідніх сіл… Він каже: Я сповідав людей, а тут з району приїхала міліція, всякі там начальники. Люди розбіглися. Люди поперелякувалися”. Уявіть собі, маса людей була у церкві, всі розбіглися. Люди панічний страх мали. Самі не знали, чого бояться. Переживши то все, що пережили в 1940-х роках, то недивно. І він таким спокійним тоном до мене каже: Що я мав робити?.. Людей нема і я позбирався і також пішов”».

Отець Герман Будзінський, як тільки повертався після арешту до Львова, одразу розпочинав дуже активне священиче служіння. Він їздив по селах, де тільки потребували священика. Він відправляв Літургію, незважаючи на те, чи серед присутніх було дві-три особи чи тридцять. Отець приймав у своїй хаті всіх, хто тільки потребував якоїсь поради чи духовної їжі, хоча сам був уже дуже хворим. «Отець Герман Будзінський на той час, коли я до нього прийшов, вже був старенький чоловік, десь коло 80-ти, а може, 80-т з лишнім років мав. Він протягом дня людей приймав, лежачи на ліжку, тому що у нього гнили ноги. Після Сибіру в нього почалися трофічні язви на ногах. Йому трудно було ходити і він мусів дуже багато часу проводити просто в лежачому положенні. Так він, лежачи на ліжку, двері відкриті, і до нього приходили люди…».

Отець Герман Будзінський з 1982 року був одним із засновників Комітету захисту прав УГКЦ. Дуже часто писав листи-протести до Генпрокуратури СРСР, редакцій газет, передавав ці листи до Естонії. Брав активну участь у легалізації УГКЦ. «І, коли вони (авт. листи) попадали закордон, коли там відбувалися якісь міжнародні зустрічі і так далі, де був вже живий матеріал, справжній матеріал, яким можна було оперувати, аби дорікати радянській системі, що в Совєтському Союзі є гоніння на Церкву, зокрема, на Греко-Католицьку Церкву…»

Звичайно, що ці листи посилювали цікавість до отця з боку КГБ. Його ще більше почали переслідувати. Отець Методій розповідає: «У нього у хаті почалися обшуки. Його хату почали трусити. Позабирали всякі релігійні речі… І я приходив не раз, кілька раз, до нього до хати, після тих обшуків, ревізій, коли він лежав на ліжку з тими хворими ногами, двері знову відкриті, заходь до хати, хто хоче. Той брат переляканий, який там був, із сльозами, трясеться весь, на отця нарікає, бо старий хоче спокою, а то через отця нема ні життя, ні спокою. І люди, і трус постійний у хаті. Теоксит, брат. Теоксит, так називався той брат… А отець Будзінський спокійно розповідає, як то його трясли, що вони йому казали, що говорили, яку нелогічну бесіду вони вели… Так він то все сприймав дуже спокійнесенько…»

Ці листи перевозив до Естонії також і отець Методій Костюк, але після того, як отець Будзінський розповів йому, що під час чергового обшуку, преставники КГБ сказали йому, що він і так вже скоро помре, вони його арештувати не планують, а от кур’єра знайти дуже потрібно, він зрозумів, наскільки його місія є небезпечною, і відмовився надалі їх перевозити закордон.

Ще одна риса, яка особливо вражає в постаті священика Будзінського, це його цілковита відданість і самопосвята. Отець Методій згадує: «І зустрівся знову я з отцем Будзінським вже у студитському монастирі у Львові. То пройшло кілька років, він вже був стареньким, на візочку. Значить, який вже не міг ходити, його вже на візочку возили по коридорі. Не раз такі молоді монахи, то навіть бавилися, так дідів старих забавляли, що їх на візочку возили по коридорі туди-сюди. І дідам то було приємно. Бо то вже вони такі, знаєте, жили останніми подихами життя. Але отець Будзінський як священик далі не переставав працювати. Він постійно був у сповідальниці».

Отець Герман Будзінський дочекався легалізації УГКЦ. Після 1990 року перебував у монастирі студитів у Львові. Отець Методій Костюк відвідував його вже в останні дні життя, коли той був уже дуже хворим і видно було, що отець скоро помре: «І так я тоді розплакався… Я так на нього подивився і так собі подумав: Це є образ Української Греко-Католцької Церкви. Отець Будзінський – це образ”».

Помер отець Герман Будзінський зимою 1995 року. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

«І от у такий спосіб, скромний, тихий відійшов до вічності отець Герман Будзінський. Я би сказав великий діяч на ниві Української Греко-Католицької Церкви, непримиренний борець за її права, свободу. І непримиренний борець також за національно-політичні права нашої української нації», – підсумовує отець Методій Костюк.

Підготувала Лідія Губич

© All rights law is based on the project: A project of the living history “Memory of Fortitude”.